Щось дуже сумно й боляче мені,
Бо сьогодення в нас на прірву схоже.
Це ж Україна наша у вогні,
А можновладці крадуть, хто як може!
У них сумління-совісті нема,
Для них найважливіше в світі - гроші.
Іде війна, а в їх серцях — пітьма…
І для злодіїв всі шляхи хороші.
Закрались так, що далі — просто дно!
Та брешуть в очі і стида немає!
Гуманітарку приховало це лайно,
Нужденних, погорільців обкрадає.
А кільки люду без хатин й двора,
А скільки діток в нас осиротіло….
То може схаменутися пора?
Хіба паскудам є до цього діло???
Ніколи не було й тепер нема,
Тож злодій патріотом не буває.
До їх сердець достукатись дарма,
Бо в їхніх грудях і сердець немає,
Там мають камінь, заздрість й люте зло,
І в совісті глибоку чорну вирву…
Там доброти ніколи й не було…
Й такі потвори тягнуть люд у прірву.