Дощу так треба, а його немає,
У небі чистому ясна блакить.
Вже хоч і вечір, сонце припікає
І вітер втих, в саду не шелестить.
Це розпал літа. Ми ж усі чекали
Тепла і сонця, радісних пригод.
Цієї спеки довго виглядали
І от тепер прийшли без перешкод.
Та враз дощу нам хочеться рясного,
Щоб спала спека на єдину мить.
І вітру прохолодного легкого,
А вітер втих, не дише, не шумить.
У небі чисто, жодної хмарини,
Така чарівність, радість і блакить…
Радійте ж, люди, кожної хвилини…
І як всім людям можна догодить?