Ой, чарівниця осінь, справжнє диво!
І де знайти найкращі ті слова,
Щоб передати, як довкіл красиво,
Аж казка мружиться від сонця, як жива.
А вітер зашумить в верхів’ї дуба,
Враз шумові оркестри зазвучать.
І звуки, і краса серденьку люба
В душі озветься. Справжня благодать!
І дощові калюжі, мов озерця,
Бо неба синь відбилася у них.
Краса торкнула ніжні струни серця,
І полилась мелодія від них,
Немов на струнах бабиного літа,
Що срібним павутиннячком летить.
Чарівна осінь сонечком зігріта...
Це дивовижна, неповторна мить...