Дивлюся рідко на старі світлини…
Все промайнуло, не вернути час…
Це викликає спогади в людини,
В давно минуле повертає нас.
І стане сумно, що уже ніколи
Не вернешся у молодості цвіт,
Не побіжиш, стрибаючи, до школи,
І не відчуєш всю красу тих літ…
Лиш спогади… Вже багатьох немає,
З ким разом грались у тісних дворах…
І тихий смуток душу огортає.
Картини оживають у книжках…
Що злежались й від часу пожовтіли,
А ти береш й дитячий світ ожив…
Ми ж так фантазувати всі любили!
І кожен з нас у мріях в світ летів…
А в мріях власних ми були герої,
Підкорювачі всіх земель й зірок…
Й до школи бігли стежкою в’юнкою,
Щоб не спізнитись раптом на урок…
Та все проходить, все в житті минає.
Так жаль, що не вернути давніх літ.
І з люстра вже на тебе поглядає
Хтось інший, з кого облетів весь цвіт…