Як шкода… Час так пролітає…
І вороття назад уже нема.
Ніщо в минулий час не повертає:
В житті людини настає зима.
А глянеш на дітей — душа радіє,
І не здається, що пройшли літа.
Бо на обличчі посмішка світліє,
Любов горить у серденьку свята.
І повертає в ті літа бурхливі,
Де стільки різних клопотів було.
Де ми й не знали, що були щасливі,
А нас оточували радість і тепло.
І лиш тепер, як роки пролетіли,
Нам молодість всміхається здаля.
Тепер ми тільки серцем зрозуміли —
Що то життя і чарівна Земля.
Земля, як казка, і життя — це диво.
І по своїй орбіті все летить.
Хотіли ми прожити вік щасливо
І свій прихід на Землю зрозуміть.
Та я і досі до пуття не знаю
Чи виконала місію свою.
Та кожен день, як Щастя зустрічаю,
І від Землі свою наснагу п’ю.