Мабуть писати треба про сьогодні,
Бо в нашім краю Бог зна що твориться.
То щось страшне було напередодні,
То щось погане діється в столиці.
І в кожнім місті хтось когось вбиває,
І між людьми тепер немає миру…
Країну влада ворогам зливає
І остаточно втратила довіру.
То щось горить, в пожежі гинуть люди,
То ДТП страшенні на дорозі…
Насилля і розбій уже повсюди,
І от зима ще стала на порозі…
Повсюди ллються цілі ріки бруду,
І один одного бажають всі втопити.
А я про це не хочу і не буду,
В розумному суспільстві хочу жити…
Я хочу миру, спокою і ласки,
Та щоб любов нас щиро пригортала.
Я хочу світлої і чарівної казки,
Чого сьогодні в нас її так мало?
Хіба так важко добре щось сказати?
І усміхнутись лагідно і щиро,
Людині руку просто так подати
Та побажати радості і миру?
Хіба то важко з добротою жити?
Колись для нас добро було природне.
Ми вміли так привітно говорити…
Чого так важко стало все сьогодні?