Чомусь всі хочуть зброю наростити
І чим побільше — буде більший жах.
А людям мирно хочеться прожити
І жити краще, щоб минав їх страх,
Щоб в них були квартири чи будинки,
Дитячий сміх у них в сім’ї лунав.
Щоб чарівник приходив до дитинки,
Й цукерочку солодку дарував.
І на душі щоб розквітало свято,
І до душі робота щоб була.
Людині ж треба зовсім небагато,
Лиш спокою й душевного тепла…
Але для інших — зброя важливіше,
Не затишок, не спокій і не мир.
А війни і страждання щонайгірші,
Розруха й голод, щоб тяглася вшир.
І не добробут, не пісні душевні,
Не книжка, що на світі жити вчить.
А кров людська і біди всі недремні…
Їх душу живить страхітлива мить…