Червень догорає

Як час біжить, вже червень догорає,
Останній день в минувшину летить.
І поле маками червоними палає…
А в нас війна все знищує, гримить…
У нас війна, розруха смерть і сльози,
А ми у мирі всі хотіли жить.
Та від Росії чуємо погрози,
Вона країну хоче захватить
І українців знищити, убити,
Й нікого не лишити вже на ній…
Тож по містах продовжує гатити,
Щоб все живе перетворити в гній…
Та не дамо ми землю на поталу,
Вона нам рідна і одна у нас!
Ми Україну завжди захищали
І не зламає нас ні ворог, ані час.
Не маємо ми звички відступати!
Та і куди? Чого? Це рідний край!
Тут в нас родина, діточки і мати,
І рідне поле, сад, чарівний гай…
На цій землі ми всі жили віками,
Тож орки ці, русня нам не указ!
Тут панувало щастя поміж нами.
Та й ворогів ми гнали вже не раз!
Тут ще ніхто на вік не закріпився,
Як хто сюди прийшов, так і пішов!
На цій Землі народ наш поселився
Й тисячоліття він основа із основ!
На Україну хай ніхто не зазіхає!
Нам сам Господь її навіки дав!
Свій рот нехай русня не роззявляє,
І не повзе на нас, як той удав,
Бо вміємо ми край свій захистити,
Й зустрінемо всі перемоги мить,
Ми хочемо у мирі й правді жити
Й ще будемо сміятися й любить!