Чарівних слів у мові є багато,
В них є любов і ласка, і тепло…
Та де єдине слово те узяти,
Щоб душу із безодні підняло?
Із темені, що в вирву затягає,
Із туги, що на серденько лягла…
Але насправді слів таких немає…
Хоч нелегкою доля в нас була…
А слів нема. Чи ж слово допоможе
Вернути роки, що від нас пішли…
Чи повернути дітям матір може,
А матерям синів, що полягли?
Біда, як хвиля, душу поглинає,
Затягує в холодну чорноту.
І в жодній мові слів таких немає,
Щоб освітити темноту густу.
Та є підтримка і любов, турбота,
Там слів не треба, а лише тепло.
Присутність, щирість, добрість і робота,
Щоб хоч колись від серця відлягло…
Тоді вже можна й слово підібрати,
Щоб освітило сонечком путі…
Тут руку вчасно головне подати,
Підтримати людину у житті
Присутністю своєю і ділами,
І щирістю, що від душі іде.
Й засяє небо угорі над нами,
Тоді людина всі слова знайде.