Три роки в нас палахкотить війна,
В нас, в Україні буйно шаленіє
Масштабна, люта, підла і страшна…
Земелька наша кров’ю червоніє.
Й хрести ростуть, як маки навесні,
Й земля свята умита вся сльозами.
Таке нам не привиділось би й в сні,
Як поглумились вороги над нами.
Тут все русня руйнує без пуття:
Ліси, поля, міста, річки і села.
Все знищене і там нема життя…
Таке в нас сьогодення невеселе.
Страждають всі: дорослі і дитя,
А де ж ті всі, що захист обіцяли?
Яке ж несправедливе це життя…
Ми ж все для захисту країни мали!
Але повірили в аферу світову,
Хотіли в мирі жити в добрім світі…
А що ми маємо сьогодні наяву?
Війну, могили… Вороги неситі…
Віджати кожен хоче щось своє:
Хтось надра наші хоче відхватити,
Два моря, землю, що в нас поки є,
А націю, народ рішили вбити…
Така тепер спільнота світова —
Поперек горла Україна стала…
А ми ж народ, ми нація жива,
Яка нікого в світі не чіпала,
У мирі ми й по правді всі жили
І свято вірили у правила чудові.
Добро і пісню в білий світ несли
І хліб на вишиванім рушникові.
А світ змілів, не так у ньому все,
Не так, як треба і як мало б бути.
Й куди тепер Земля нас всіх несе?
Й чи можна світ до мудрості вернути?