Поглянеш на дітей і хочеться радіти,
Бо стільки в них невинності й краси.
Але чому ростуть жорстокі діти?
Чому в них недитячі голоси?
Чого нема в них доброти людської
І співчуття, та радості буття?
І мови стало стільки в них бридкої,
Якої не було в нас за життя…
А починається все з мами й тата,
Яка там атмосфера є щодня.
І щоб людина виросла крилата,
То треба мудрість, щирість — не брехня.
Любов і доброта, і ніжна ласка,
Та дисципліна, світло і тепло.
Ще затишок, ота сімейна казка,
Щоб дітям добре у сім’ї було.
А що у сім’ях бачимо сьогодні?
Пияцтво та знущання, матюки.
Такі стосунки зовсім не природні,
Це так, немов на тілі чиряки…
Й це закладається у дітях підсвідомо —
Що бачать, те в світ й понесли,
Погане й добре — це усім відомо.
То що ви дітям доброго дали?
Які традиції сімейні прищепили,
Чи виховали людяність просту,
І до якої праці їх привчили,
Чи вклали в серце щирість, доброту?
Дітей уже з колиски треба вчити,
Виховувати добрими людьми.
Бо ж вам, батькам, із дітьми далі жити…
Тому і захищайте їх крильми,
Любіть і вчіть, виховуйте щомиті,
У строгості тримайте й доброті.
І думайте, як буде їм у світі,
Чи щастя буде в їхньому житті…