В нічному небі дивовижні зорі.
Краса така — в словах не передать.
Світи, світи далекі, неозорі…
Хотілося б цей світ таки пізнать.…
Немає сну. На зірочки дивлюся
І мрію, і лечу в думках до зір.
За нашу долю я весь час журюся,
Бо дуже хочу, щоб у нас був мир!
Бо і весна вже зовсім недалеко,
І перші квіти скоро зацвітуть…
І прилетять до наших хат лелеки,
А наші діти на війну ідуть…
За що нам, Боже, ці страждання й муки?
Чого біда іде з усіх доріг?
Це люте горе і страшні розлуки
Прийшли і стали раптом на поріг…
А ми ж нікого в світі не чіпали,
У дружбі з усіма з прадавніх літ…
Ми сорочки біленькі вишивали
І хлібом-сіллю зустрічали світ.
А тут війна і крові цілі ріки,
І гинуть, гинуть кращі із синів.
Російський кат, будь проклятий навіки,
Ти це прокляття людське заслужив.