Чотири тисячі ночей і днів
Чотири тисячі ночей і днів,
Як ворог убиває Україну.
Її найкращих доньок і синів…
І хоче привести нас до загину.
Спливає люттю, наче в ньому — біс!
Та може й так, бо он же як лютує…
Міста руйнує, села, поле, ліс…
І діточок маленьких не шкодує.
Громить усе чванливий наш сусід,
Бо сила є, то розуму й не треба.
Душа порожня і на серці лід,
Це генетична в них в війні потреба.
А інтелект? Хіба він був колись?
Горілка мозок вщерть позаливала.
Брехня й злодійство в кожнім прижились,
Тому й вбиває нас оця навала.
Їх так багато, наче тарганів,
І лізуть всі сюди несамовито.
Нам зупинити треба цих катів,
Їх армію нам треба розгромити.
Тож дай нам, Боже, силу, мудрість дай,
Щоб зникла ця орда, навік пропала.
І щоб воскрес наш рідний, вільний край,
Щоб Україна наша процвітала.