Люблю свій рідний край — річки, ліси, поля,
Красу, що так природа наділила…
Чудова Україна — це моя земля.
Вона дала життя і дужі крила.

Тут рідне й миле все, найкраще і своє:
Народна пісня, мова солов’їна.
Хустки, вінки, коралі й вишиванки є,
Чарівна Україна, мов перлина!

І я несу у світ її красу й пісні,
Своєю мовою душа моя співає
Про болі і жалі, та гарні дні ясні,
Про мрію, що до неба піднімає.

Своєю мовою оспівую красу,
Про доброту і про любов співаю.
Тепло душі і щирість до людей несу
І все найкраще, що у серці маю.

Святою мовою, що нам дала Земля,
Бо в ній душа і код мого народу!
Я українську мову пізнаю здаля!
Слів не люблю москальського заброду,

Бо мова ворога огидна і брудна.
Її душа і серце не приймає!
Багато горя принесла до нас вона…
Та й що казати… Хто того не знає.

Завжди моя земля приваблива була,
Тож всі її загарбати хотіли.
Й несли в мій рідний край багато горя й зла.
Та щезли всі, а нас не підкорили.

Віками москалі сюди ордою йшли,
Нас поневолити і землю цю хотіли,
Свою культуру ницу, свій язик несли
Й яких безчинств тут тільки не робили…

І катували, й не вважали нас людьми,
Морили голодом, з живих тягнули жили.
Щоб оніміли, змовкли, підкорились ми.
Забрати волю й мову в нас хотіли.

Це темні і важкі, страшні часи були,
Як москалі над нами панували.
Як українців з власної землі тягли
В товарняках в Сибір нас відправляли

На вірну смерть. Та відібрали в нас усе,
Нічого за душею ми не мали.
Їх й досі заздрість, лють і чорне зло трясе…
Тепер вони війну до нас пригнали.

Руйнують села і міста, ліси й поля,
Вбивають всіх людей й малу дитину.
О, Боже мій, як носить їх іще Земля?
І злу цьому чому немає спину?

Кацап тут мову запроваджує свою,
Свої порядки встановити має.
Ми ж Україну захищаємо в бою,
Душа в нас по-чужинськи не співає!

Тому ми стоїмо за кожну п’ядь землі,
Бо досить вже над нами панувати!
Ви захлинетесь кров’ю у своїм кремлі!
Ми ж долю, волю й мову будем мати!