Щасливий той, хто бачити уміє
Світанок ніжний, вранішню росу.
Хто промінцеві сонечка радіє,
В усьому бачить щастя і красу.
А світ навколишній його дивує,
Душа летіти хоче в небеса,
У шумі вітру — музику він чує,
Ну, а в душі його живе краса.
Щасливий той, хто добре розуміє,
Що доброта й любов — понад усе!
Хто розрізнити тлінь й життя уміє,
І хто в своїй душі тепло несе,
Захоплюється радістю земною.
Йому дощі і вітри до душі.
Навіки поєднався він з красою,
В дворі батьківськім милі спориші.
Й дитинства квіти… Як же їх забути?
Вони так пахнуть і несуть тепло.
На цій землі щасливим можна бути,
І хай там що, і як би не було!