Ще літо так пече, промінням сонце грає.
Повсюди гаряче, хоч серпень догорає.
Ще дуже довгі дні і тихі, теплі ночі.
Звучать палкі пісні, а сни такі пророчі…
От завжди б так було й не кінчилось ніколи,
Щоб літечко, тепло… Та треба вже до школи…
То ж вересень прийде і дзвоник пролунає.
Він осінь приведе, і діток поскликає
За парти на урок, щоб вчитися уміли,
І щоб важливий крок в житті своїм робили.
Яким же буде він, цей вересень в країні,
Якщо розривів дзвін, війна йде в Україні…
І долі нелегкі, майбутнє, як в тумані…
Вже діти без батьків, новини скрізь погані.
Нема безпечних днів, часи такі тривожні.
І мати без синів, і душі вже порожні…
А ворог губить все, вбиває і руйнує,
Розруху й смерть несе, і підлістю дивує.
І дітки гинуть теж. Вже не міста — руїни.
Заграви від пожеж на сході України…
А так хотілось нам і мирно, й тихо жити,
Щоб мамам і батькам своїх дітей любити.
За що нам ця війна? Ми так життя любили.
Годинонька страшна… О! Дай нам, Боже, сили!
Щоб зникла вся біда, що горе й злобу сіє,
Щоб згинула Орда, щоб згинула Росія!