Ще рання осінь, але вже відчутна,
Бо ночі довші і коротші дні.
І нотка суму іноді присутня,
І не звучать пташок дзвінкі пісні.

Хоч ще нема спокусливого цвіту,
Що золотом приваблює серця.
Та вранці все туманами залито,
І не роздивишся здалеку озерця,

Все біле, наче молоком облите,
І невиразні обриси краси…
Світання геть серпанком оповите,
Повсюди кульки срібної роси…

І прохолода вранці, прохолода…
Роса колюча, як босоніж йти.
Та серце заворожує природа.
Найкраще місце хочеться знайти,

Щоб залишити спогади чарівні,
Казкові і привабливі місця.
Ввібрати в серце почуття предивні
І відчувати щастя без кінця.