Поглянеш, ніби всі ми люди,
У кожного своє лице.
А що там в думці є і буде,
То ми не знаємо про це.
Бо думка схована далеко
Й душі не видно, що у ній?
Чи холод в ній, чи, може, спека,
Не розібратися самій.
Лише коли розкриє рота,
То здогадаєшся тоді.
Бо зразу вилізе мерзота,
Яка не тоне у воді.
Чогось в душі добра так мало,
Приємних слів бракує теж…
Немає мудрості, що ж стало?
Лиш зла та тупості — без меж…