Якесь сьогодні небо дивовижне,
Хмарок нема та й синяви катма.
Суцільно сіре небо і тривожне,
І не сказати, щоб якась там тьма,
Бо ж сонце он як жарко припікає,
Що поспішаєш тінь якусь знайти.
А небо сірістю суцільною лякає.
І як тут рівновагу зберегти?
Піщані бурі може піднялися,
Що небо поміняло кольори?
Та де б ото вони у нас взялися?
Лиш сонце все підсмажує згори.
Нема дощу, тому усе страждає,
І ґрунт, як камінь навкруги стає.
А сіре небо смуток навіває,
Щось у природі дивовижне є.
Чого б то раптом небо посіріло,
А сонце палить землю і ліси…
Від спеки літньої усе живе змарніло
І не дзвенять пташині голоси…
І не на дощ, бо в небі хмар немає,
Не на грозу (мовчать усі про те).
А сірість з пантелику всіх збиває…
Таке щось сталось, дивне й непросте…