Проходить все, лишилось незабутнє,
Улюблене, хороше і святе.
Що з нами у житті пішло в майбутнє.
Все щире, світле, добре і просте.
Дитинство наше, рідні тато й мама,
І доброта, та щирість, і тепло…
І пісня, що лилась під небесами,
Усе, що серце ревно берегло…
Прислів’я ті, що ними говорили,
Й казки та притчі, мамині слова…
Зірки чарівні, що вночі світили,
Й любов, що незрадлива і жива…
І та житейська татова наука,
Його душевна простота й краса
І жилаві, та мозолисті руки,
Що легко піднімали в небеса…
Лишилось в серці щире, найсвітліше,
Не награне, а те, що від душі…
Стежинки рідні, серцю наймиліші
І кучеряві, свіжі спориші…
І айстри мамині, що їх завжди садила,
Й походи часті з татом у поля…
І зірочка, що мрією світила,
І найрідніша батьківська земля…
Як гарно й ніжно мама нам співала
Пісні народні щирі і прості.
І як словами біль наш замовляла,
І впевненість давала у житті.
Як тато вчив нас труднощі долати,
Не зупинятись, а вперед іти.
Не словом, а душею вмів навчати,
Щоб з добротою в серденьку рости.
Пройшло усе, лишилось незабутнє,
Що гріє душу і тепло дає.
Воно пішло зі мною у майбутнє
І серце гріє, й досі в ньому є.