Знову сонце заграло проміннячком ясним,
Вмитий росами щедро, прокинувся день.
І лунають над світом під небом прекрасним,
Прославляючи сонце, мільйони пісень.

Все життя на землі йде від сонця ясного,
Від тепла життєдайного і джерела.
І земля у обіймах проміння палкого,
Як в віночку, у квітах уся зацвіла.

Скільки ж треба людині для щастя у світі?
Сонце, небо, травичка, джерельна вода.
І робота до серця, любов, добрі діти,
Щоб удача приходила, а не біда.

Ніби й мало, а станеш усе рахувати,
То ні часу не вистачить, ні словника.
Так же треба для щастя людині багато,
Чи то вже ненаситна натура така?

Бо завжди у житті комусь щастя бракує.
То дощу, коли сонце; в негоду тепла.
Боже милий, зроби так, прошу я,
Щоб людина в гармонії з світом жила.