В нас так… Чим більше ворог сатаніє,
Чим більш до себе ненависті ллє.
Тим більше наше серденько ясніє,
Ми любимо сильніше все своє:
Село тихеньке й місто над рікою,
Поля й ліси, заквітчані луги.
Ставочки із зажурою-вербою,
У котиках вербових береги.
І щиру пісню… Так, свою, народну,
Ту, про любов, що від душі іде.
І нашу волю вікову, природну,
Що нас на битву з ворогом веде.
І рідний дім, і все, що є у ньому,
І діточок, свої поля й двори.
І кожну стежку рідну і знайому,
І синяву небесну, що згори
Нам шле любов, до волі закликає
І для польоту крила нам дає.
І кожен в світі, мабуть добре знає,
Що в наших грудях добре серце є.