Сьогодні є в людей зіркова мрія,
Найвища в світі і на всіх одна.
На перемогу в нас живе надія,
Щоб врешті вже закінчилась війна.
Війна всім людям долі зруйнувала,
А скільки зла вона нам принесла...
Дитинство й радість у дітей украла,
А декого в безвихідь завела…
Зірвала дивовижні наші крила,
Що нас до мрії у житті несли…
Цвіт нації і щастя наше вбила,
А ми всі гарно й світло так жили
І мріяли про казку і про диво,
Про світлу радість і дзвінкі пісні…
Щоб всі жили чудово і щасливо,
А дні були в нас мирні і ясні.
Тепер криваві в нас, важкі дороги,
По них біда і смерть, печаль іде…
Щоденні втрати, вибухи, тривоги
І захистку уже нема ніде…
Бо ворог лізе… Нащо? Сам не знає!
Наказ такий одержав від «царя»…
Сам гине, на чужій землі вмирає,
І не засяє більш його зоря…
За що загинув на чужій землиці?
За що людей, дітей, знедолив ти?
Тебе послали нелюди з столиці,
Щоб капітал надійно вберегти,
Що нагребли в свого народу ласо
І наживаються ще далі на війні.
Ти їм потрібен, як гарматне м’ясо,
А не для честі, не для слави, ні!
Тому подумай, перш, як йти вбивати,
Ти не солдат, а вбивця, кат… Та й все…
Тобі потрібно душу рятувати,
Бо ця війна усім біду несе.