Щоб діточки були у нас щасливі…
Ми пестимо, задобрюємо їх.
Й не дбаємо про речі більш вважливі:
Про щедрість, працю, про здоровий сміх,
Про інтелект, взаємодопомогу,
Красу природи і вишневий цвіт.
Щоб кожен віднайшов свою дорогу
І з мудрим серцем прямував у світ.
Про людяність і щирість, та терпіння,
Про силу волі, доброту, любов,
Красу душі і трепетне горіння,
Зате даємо більше їм обнов,
Косметику та плитки шоколаду,
Айфони, щоб не гірше від людей.
А виховання? Ані спереду, ні ззаду…
Таке сьогодні бачення в людей
Про мудрість, світ і про дитячу душу,
І про обов’язки… Качають лиш права.
А потягу до книг, сказати мушу,
Нема, хоч книжка мудра і жива.
Всі хочуть жити й мало працювати,
Дітей добру й до праці теж не вчать.
То й почали тим долю засівати…
А восени що будете збирать?
Прийде той час, повиростають діти,
З порожнім серцем й вітром в головах.
Ви зможете тоді за них радіти?
Чи не пройме вам ваше серце страх?
Чи й так не зрозуміє хтось ніколи,
Що в пастку сам своє дитя завів,
І буде звинувачувати школу,
Людей, крім себе, всіх учителів…