Щоб легше думалось — у парк піду,
Там гарно і душа від того мліє.
Розраду між краси собі знайду…
Краса ж у кожну пору не міліє.
А зараз осінь, тож вона п’янка,
Природа нас дивує кольорами.
Така чарівна, ніжна і легка,
Й синіє небо угорі над нами.
І дуже тихо, бо пташок нема,
Вони у вирій щойно полетіли,
Не зоглядишся, як прийде зима,
Все зміниться. Світ стане білий-білий.
І стало легше на душі мені —
Переді мною всі стежки-дороги.
Світліші думи стали і ясні…
Та зруйнував усе сигнал тривоги…
І повернув в реалії життя.
Ну, а воно несе свої печалі.
Яке на нас чекає майбуття?
Ніхто не знає, що нас жде надалі.