Змінився світ… Змінились в ньому люди…
І стало менше світла і тепла.
А далі що? Що далі з нами буде,
Як заздрість розум всім заволікла…
Як доброти в людській душі немає,
Байдужість стала тьмарити серця…
Як горя хтось уже не помічає,
А йде зі злобою своєю до кінця…
Мірилом щастя стали гроші, гроші…
Ти й не людина, коли їх нема…
Куди ж поділись почуття хороші?
Чому у серці замість сонця — тьма?
Насмішка й кпини ширяться все далі,
І рудиментом людяність стає…
А матюки тепер на п’єдесталі,
Й за кожним словом в нашій мові є…
Чого душею раптом ми збідніли?
Куди поділись світлі почуття?
Чом добрість зберегти ми не зуміли,
А в сірості проходить в нас життя?
Махнули всі тепер на виховання,
На правду, чесність і людське тепло…
А за багатство всі ведуть змагання,
Щоб якнайбільше його в нас було…
А що ті гроші, як нема любові…
Багатство — дим, як бомба упаде…
А от коли любов звучить у слові,
Людина у житті не пропаде…
Хтось руку їй подасть в трудну хвилину,
Лежачого підніме, підведе…
І заспокоїть в добрий час людину,
І на дорогу світлу поведе…
Тож до любові нам вернутись треба,
До доброти й душевного тепла,
До мудрості й окриленого неба,
Щоб наша доля кращою була…