Літній вечір… Так тихо стало,
Все завмерло, неначе в сні…
Хмарок в небі уже чимало,
Може підуть дощі рясні?
Хоч би справді дощі линули,
От би справді дощі пройшли…
Але тихо… Чи теж поснули?
Та й чи в хмарах вони були?
А земелька так хоче пити,
Спрагло дивиться в небеса…
Саме час би дощу полити,
Щоб не в’янула ця краса,
Що так гарно довкіл квітує,
Очі радує і серця.
Може небо таки почує
І поллє, мов із відерця…