Сьогодні важко жити… Що й казати…
Війна у нас — цим сказано усе.
Позбавила людей квартир і хати…
Страждання, біль і горе, смерть несе.
Від міст у нас тепер одні руїни,
Від гарних сіл і сліду вже нема.
Війна украла щастя у людини,
Тепер тут стогін, плач і чорна тьма.
Набігли вбивці, нелюди прокляті,
Тут хочуть встановити щось своє…
До вбивств, до грабежу в віках затяті…
І от скажіть, хіба душа в них є?
А чи сумління, мудрість з добротою,
Чи людяність колись у них була?
Набігли вбивці бандою лихою…
Позбавили людей добра й тепла…
Невже вони не можуть зрозуміти,
Що все це горе і до них прийде…
Як після цих страхіть їм можна жити?
Тож бумеранг ще кожного знайде…
Тож начувайтесь! Ви війни хотіли?
У певний час прийде й до вас біда.
Вам буде те, що ви у нас зробили,
Від ваших міст не лишиться й сліда.
За нас помститься вам природа-мати,
І буде так! Відчуйте те, що й ми.
Ви мусите теж горечка зазнати,
Щоб стати трохи іншими людьми.