Душа в нас є, та де — ніхто не знає,
Та кожен відчуває, як болить,
Коли від страху часом завмирає,
А від любові полум’ям горить.
Коли від болю плаче і ридає,
Від розставання стогне і ятрить.
Від радості на цілий світ співає,
І сонечком від щастя променить.
Душа… Душа… І де ж вона в людині?
У голові чи в серденьку вона…
Буває щось порветься всередині,
Неначе срібна тріснула струна…
І обірветься пісня-чарівниця,
І колір зникне, всюди темнота…
Оберігати душу нам годиться,
Щоб у душі не стала пустота.