Щодня все менше на деревах листя
Чорніє швидко золота краса.
Вона у осені — короткочасна гістя,
Бо ж холодніють сині небеса
І день короткий… На якусь годину
Загляне сонце і назад іде…
Але хоч трішки радує людину
Й на роздуми тихенько поведе…
Й пригорне серце ніжно промінцями,
Обійме душу, розіллє тепло…
І затишок розгорнеться над нами…
А на душі відразу зацвіло.