Щодня війна, страшні воєнні дії,
Ідуть бої на сході. Світ мовчить.
Ніякі санкції на виродків не діють.
І як нам, українцям, далі жить?
Немає дня, щоб не вмирали діти,
Які пішли, щоб волю боронить.
Комусь осіннє сонечко ще світить,
А хтось уже із вічності зорить.
А їм би жити й весілля справляти,
Дітей ростити і вести в політ…
А їм би Україну піднімати
І, сміючись, щасливо йти у світ.
А їх немає серед нас… Могили
У квітах, у вінках і у стрічках…
Всім миром люди їм життя просили,
Та марно. Всюди смерть і страх.
Іде війна, а світові байдуже,
Що ворог топче і зминає нас.
Й допомогти не поспішають дуже,
Для них, мабуть, ще не прийшов той час.
Вони бояться ворога чіпати,
І нам допомагати не спішать.
Хто ж хоче третю світову почати…
То ж світ принишк, сусіди теж мовчать…
А ми щодня закопуєм в могили
Своїх синів, її найкращий цвіт.
Без них у нас серця вже спорожніли.
І як нам далі йти у білий світ?