Вже школі 45! Хіба ж не диво…
Це дуже-дуже гарний ювілей.
Бо з неї в білий світ пішли щасливо
Багато тисяч вивчениx дітей.
Які навчились жити й працювати,
Летіти в світ на крилах доброти.
Щоб нашу рідну землю захищати,
І щоб завжди вперед сміливо йти.
Вони були всі різні і несмілі,
Але допитливість світилася в очах.
І діти вперто вчились, йшли до цілі,
Бо знали, що майбутнє в їх руках.
А рідна школа надала їм крила,
І силу волі виховала в них.
Вона їх щиро пестила й ростила,
Й тому завжди звучав щасливий сміх.
А рідні вчителі всіх мудро вчили,
Упевнено вели їх до зірок...
А головне — усіх дітей любили
Й назустріч їм завжди робили крок.
Бо мудрі вчителі тут працювали:
Натхненні, щирі, з сонечком в душі.
Вони любов і серце віддавали…
Доземно їм вклонитись поспіши.
Вони з любов’ю школу цю творили,
В її життя традиції внесли…
Дітей і жити, й працювати вчили,
Своїй роботі віддані були.
І кожен вніс ту золоту зернину
У розбудову школи, в колектив,
Щоб виховати й вивчити Людину.
І це, мабуть, одне з найбільших див.
Проходив час, мінялись покоління,
Зростали діти і летіли в світ.
Та школа місце, де завжди горіння.
Й хоч дехто з вчителів на схилі літ…
Та серце молоде і ще гаряче,
Він завжди прагне в школу, до дітей.
Не може бути в вчителя інакше…
В його душі ще стільки є ідей
І радості, коли круг нього діти —
Він разом з ними все життя провів.
А без дітей не так комфортно жити,
Бо в школі він і працював, і жив.
Тож в школу ветеранів звіть частіше.
Для них це спогад про минулий час.
І стане ваше серденько добріше,
Бо ж старість підкрадеться і до вас.
Їм, крім поваги, щось хіба потрібно?
Увага лиш… Зробіть назустріч крок.
Чарівна вчительська душа не бідна,
Вона летить і зараз до зірок.