Я вже давно по осені іду,
Мої літа, немов опале листя.
З роками власними розмову я веду,
З калиною, що в чарівнім намисті
Все пролетіло, наче мить одна,
Та й кожна осінь до зими простує.
От згадка гарна, радісна, ясна,
А от як хмарка, що чогось сумує…
Всього в житті за довгий вік було,
Та кожна мить і дивна, і казкова…
Бо гріло душу нам людське тепло
Й краса природи радісна й чудова…
Я часом повертаюся в ті дні,
Коли нам палко сонечко світило.
Звучали дивовижні там пісні,
Немов на каруселі нас крутило…
А ми сміялися, училися, жили…
На дужих крилах в небеса летіли…
І часто проти течії пливли,
Чогось добитись у житті хотіли…
Та все проходить: весни і літа,
Красою осінь ніжить і вражає…
І я тепер уже давно не та…
Що не кажіть, а час на нас впливає…