Природа, справді, надзвичайне диво!
В ній казка і гармонія живе.
О! Як же зранку трепетно й красиво,
Коли туман над річкою пливе,
А в небі гаснуть зорі і ясніє,
Усе пробуджується і встає од сну.
Світанок у серпанку ніжнім мріє,
Плекає мрію світлу і ясну.
І квіти розкриваються яскраві,
Насичені в них й ніжні кольори.
Й летять до них уже комашки жваві
І світить тепло сонечко згори.
А на траві, мов діаманти, роси…
В них сонячне проміння виграє.
Верба в ставку чарівні миє коси.
І в цьому щастя невимовне є.