Всміхнулось сонечко, приємно стало,
Бо все засяяло і наче ожило.
А я подумала, як треба мало…
Лиш сонця промінець, його тепло.
Й твоя душа розкриється, розквітне,
Хай надворі ще холодно й зима,
А от в душі вже щастя семицвітне,
Й для суму місця там уже нема.
А є надія, що весна прилине
Й усе навколо дружно зацвіте:
На кущиках віночками калина,
Кульбаб в травичці сонце золоте…
А небо стане вище, яскравіше,
Усіх обніме радісне тепло.
День збільшиться, засяє ще ясніше,
Щоб всім щасливо на Землі було.
Для щастя треба зовсім небагато,
Всього лиш сонечко і дрібочка тепла.
А на душі в людини — справжнє свято,
І вже у Всесвіт мрія понесла.
І ти летиш, неначе птах у небо,
Мов невагомий на легкім крилі…
Дивуюсь я, бо як же мало треба,
Щоб кожен був щасливий на Землі.