О! Як же швидко вечоріти стало!
Ще тільки ранок й полудень в вікно…
А вдень і сонечка ще є чимало…
А темінь не спинити все одно.
Вона настирно в вікна заглядає,
Заходить сміло геть в усі кутки.
І все в природі міцно сповиває,
Та сни нам посилає залюбки.
І хоч-не-хоч, а треба йти до хати,
Хоч ще чудові й теплі вечори,
А нічка кличе в ліжко, треба спати,
Вже й засвітилась зірочка згори.
А от і місяць тихо виринає,
На чорне небо, десь аж з глибини
Казки чарівні нам розповідає,
Дарує мрії й дивовижні сни.