Як легко знищити усе, що є навколо,
Спалити, розтрощити, розмести…
І заглушити, хто співає соло,
Убити чи із розуму звести…
Як легко дерево малесеньке зламати,
Не треба й сили, лиш зігнув і — все.
Людину ж можна словом подолати,
А слово просто вітер понесе…
Луна його підхопить, щоб вторити,
І розповсюдити в усі краї…
Так легко правду в болотах втопити,
А особливо, як кругом «свої»…
Не треба навіть сили докладати,
Всього лиш слово, а когось — нема.
І важко ту неправду спростувати,
Хоч бачать всі, а довести дарма.
Бо поки правда взується тихенько,
Брехня уже пів світу оббіжить.
Усе у нас тепер на побрехеньках,
Тому так важко зараз стало жить.
Неправильно це все, несправедливо,
Коли повсюди зрада і брехня.
Ми сподівалися усі на диво
І йшли без думки, просто навмання.
Тож маємо тепер ось результати,
Бо вірили, мов діточки малі.
Тепер залишимось, немов раби розп’яті:
Без мови, віри, правди й без землі.