Ми всі, звичайно, хочемо любові:
У віці люди, молоді й малі…
Відчути прагнемо її у слові,
У погляді, в обіймах, у теплі,
Що промінцем іде з душі людини,
Й тим скрашує і долю нашу, й дні…
Тому всі бути добрими повинні,
Сердечка мати щирі та ясні.
Ми хочемо, щоб нас усі любили
І піклувались, і допомогли…
А ми своїм життям це заслужили?
Ми добрими й привітними були?
Від заздрощів і зла ми не кипіли?
Байдужими повз інших не пройшли?
Ніколи знищити нікого не хотіли?
Чи ми по справедливості жили?
Ото й воно… Ми всі не ідеальні,
Але від інших хочемо завжди
Тепла й любові, щоб були лояльні
Й не завдавали суму і біди.
Але дивитись треба нам спочатку
Завжди на себе, хто ми в цім житті?
Дотримуватись совісті й порядку,
Й не задаватись тим, які круті…
Бо тільки мудрість — усьому основа
Та до людей любов і доброта.
І щоб душа була в нас світанкова,
Дитинна, ніжна, чиста і проста.
Тоді й життя в нас буде світле й гарне,
І процвітати будемо усі.
Не будуть люди заздрити намарне,
А житимуть по совісті, в красі.
Тому любімо світ — ми в ньому люди!
Й любов’ю будемо зігріті й ми.
Честь, совість маймо — всім чудово буде!
Тож будьмо на своїй Землі людьми!