Ах! Як розквітли яблуні в саду!
Прибрались гілочки у диво квіти!
З весною на побачення іду,
Щоб з нею про любов погомоніти.
Про ту любов, що з серця глибини
Так щиро-щиро йде до всього світу.
Нема тут ні заслуги, ні вини,
А просто є захоплення від цвіту,
І щастя, й радість, що з душі іде,
Немов водичка із джерельця чиста.
Любов мене по всіх стежках веде.
Така глибинна, світла, промениста!
Бо ж я люблю і землю, й небеса,
І кожну квітку в лісі і у полі.
Мене так заворожує краса,
Що розквітає скрізь на видноколі.
А яблуні — це просто дивина!
Такі духмяні та красиві й пишні!
Природа й справді — просто чарівна!
Цвітуть нараз і яблуні, і вишні,
І груші, й сливи, й квіти в квітнику —
Тепло так щедро сонечко дарує!
До всього я несу любов палку.
Любов мою душа і серце чує.