Як хочеш жити, значить треба йти

Мене шпурнули знову на дорогу…
Таке було вже і не раз, й не два…
Вселили в серце розпач і тривогу…
Тож кругом йде від того голова.
Бо ж я старалась, думала, писала
І в цьому бачила свій сенс життя.
Душі багато й серця прикладала,
А вийшло якось все не до пуття…
Для когось неважливо це і дрібно,
І байдуже… А важко лиш мені.
Бо лиш мені й було це все потрібно,
Й тому світили промінці ясні
І я охоче бралась за роботу,
І в захваті від неї я була!
Тепер ношу у серденьку скорботу,
Бо через сум дорога пролягла.
А жити треба, жити якось треба…
І вірити, хоч на душі шкребе…
Я не при ділі, хоч в нім є потреба…
Та наді мною небо голубе
І простір, та краса навколо мене
І я живу, назустріч долі йду.
Травичка, квіти, листячко зелене…
З кимсь знову перемовини веду…
Бо хочеться багато ще сказати
І до людей слова добра нести…
І знову йду — не вмію я стояти!
Як хочеш жити, значить треба йти.