О! Як це страшно, як вмирають діти…
Бо їм би ще сміятися й рости,
Учитися, співати і радіти,
В’юнкими стежечками в світ іти.
А їм би ще цей Всесвіт пізнавати
І безтурботно гратися в траві…
А їм би ще любити і кохати…
О! Лиш би всі здорові і живі…
Але війна життя в них відібрала,
Забрала найцінніше, що було.
Дитячий сміх жорстоко розстріляла
І відібрала сонячне тепло.
Рашисти підлі! Досить зло творити!
Чого з війною ви до нас прийшли?
Ми хочемо у мирнім світі жити!
Щасливі ми в своїм краю були…
О, люди світу! Люди схаменіться!
І припиніть всі війни на землі!
Погляньте, скільки зла! Лиш подивіться!
Й живіть у мирі, в щасті і в теплі…
А дітки ті, що їх в нас повбивали,
Не заспівають пісеньку ясну…
Їх душі в небі ангелами стали
Й ніколи не зустрінуть вже весну…