Як час летить… Йому немає спину.
Колись, здається, й довші дні були.
Тепер же день, немов одна хвилина,
А роки у минуле відпливли…
Хоч їх багато, та вони злетіли,
Неначе їх ніколи й не було…
А наші кроки… Кроки обважніли,
Все, що було, у далеч відпливло…
І вже не так сміємось, як бувало,
І мріємо вже зовсім не про те…
Чи то життя у прірву засмоктало,
Чи то воно вже не таке й просте…
Але жилось нам завжди тугувато,
У розкошах ми не купались, ні…
Було роботи і турбот багато,
Ми стежку торували по стерні…
В житті завжди чогось не вистачало,
У дефіциті все у нас було.
Трудилися й відпочивали мало,
Але були в нас молодість, тепло…
Ну, а тепер уже й того немає.
От і зима до вікон підійшла.
А час летить, усі стежки стирає,
І ту дорогу, що в житті вела…
І ті сліди, що ми позалишали,
Та наші думи, мрії осяйні…
Свої пісні усі ми відспівали —
Пісні життя прекрасні й чарівні.