Душа, як пташка, ввись злетіти хоче…
Натхнення прагне, волі і тепла.
Й летить назустріч сонечку охоче,
Бо в ній любов справдешня ожила,
Яка несе у світ, дарує крила,
Пробуджує наснагу до життя.
У ній велика, благодатна сила,
І вже назад немає вороття…
Душа, як пташка, їй би все літати.
Бо як тут всидиш, як довкіл краса!
Летить увись, щоб мрії наздогнати,
У ті світанки, де блищить роса,
Де ранки ніжні, світлі, серпанкові
І співи соловейка навесні.
Де річка є, озера пречудові,
А дні тепленькі, мирні і ясні…
Душа летить… Вона літати вміє!
У неї крила дивовижні є!
Й здолати в світі все вона зуміє
І віднайде найкраще і своє…
Душа, як пташка, хто того не знає…
А крила є, то як спинить її?
Як є любов, вона завжди літає,
Бо в тій душі співають солов’ї.