Яка ж лиха година нас спіткала,
Прийшла пора страждання і біди.
Війна усім нам крила обламала,
Від нас забрала щастя назавжди.
Й сьогодні часто чуєм свист ракети,
А не чарівну музику й пісні.
Сумними звістками кричать газети,
І дні сьогодні чорні і сумні.
Бо хтось уже залишився без хати
І без подвір’я в рідному краю.
І мусить світом з торбою блукати,
Бо Україну залишив свою…
Хтось сина й доньку втратив в дні криваві,
А в когось батька й мами вже нема…
А орки лізуть, вороги лукаві…
І їхніх душах чорнота й пітьма.
Вони нам принесли страшні страждання,
Розруху й смерть, а звалися — брати.
Сьогодні всі звемо їх без вагання:
Рашисти підлі, орки і кати.
Бо як назвати тих, хто йде вбивати
І знищувати все, що в нас цвіло,
Людей в сусіднім краю катувати…
Для них це завжди звичкою було.
Ці окупанти так завжди робили…
Розбій, грабунок — це їх стиль життя.
З нас, українців, витягали жили
Без глузду, совісті й без каяття.