Яка чарівна неба голубінь
І стільки простору — немає краю!
Така безмежність і така глибінь,
І я у снах в небесну синь злітаю.
І там так дивно й радісно мені,
Так світло й чисто, легко так летіти.
Я прокидаюсь… То було у сні…
Дивлюсь у небо… Треба далі жити.
Дихнула осінь холодом з небес
І на травичці срібні роси чисті.
Калина пишна, як одна з чудес,
Стоїть уся в червоному намисті.
Сміється сонце і небесна синь
До себе кличе, манить, закликає.
Така чарівність і така глибінь…
А осінь жовте листя розкидає…