Сьогодні в нашім світі жити складно,
Світ непростий… В нім є багато зла…
І каменів, розкиданих безладно,
Підводних течій. Й мало так тепла,
Що йде від серця, добрості людської…
Любові, щирості так мало є…
Зате біди багато навісної —
Рашист тепер по мирних людях б’є.
І серце починає кам’яніти
Від тих смертей, розрух, сирен виття…
І думаєш — як далі в світі жити?
Могло б прекрасним бути в нас життя,
Якби не заздрість, зло і чорні чвари,
А замість них — у серці доброта…
Та поки що над нами злості хмари.
І хоч, здається, істина проста
І зрозуміла, що потрібно жити
У доброті, у спокої й теплі…
Людей любити, з усіма дружити,
Щоб мир і лад були на всій землі.
Та ще не всім це поки зрозуміло,
Що ми лишатись мусимо людьми.
Й боротися за правду завжди сміло,
Бо ж на землі ми люди! Люди ми!
Й нести у світ повинні щастя й світло,
І доброту, та людяність палку.
Щоб на Землі життя у нас розквітло,
А люди війн не знали на віку.