Якби хто знав, як слово убиває

Якби хто знав, як слово убиває,
Ніколи б не розкрив свої вуста.
А то ж буває — рот не затуляє,
Язик лепече… Голова ж пуста…
Й летять слова порожні і бездушні,
Дрижить повітря і щемить душа.
А ті ж слова поганські і ядушні
Не варті і маленького гроша.
А їх несе хтось підло на всі боки
Й не думає, яка від них біда.
Бо мудрості не вчивсь, не брав уроки.
І понесла слова ті вдаль вода,
Немов пір’їну. А слова ж — не пір’я,
Вони, як зброя, гострі і важкі.
Бо сіють розбрат, зло, несуть зневір’я,
Різкі бувають, злісні і бридкі…
То ж треба думати, що можна говорити,
А слів яких не можна відпустить.
У світі цьому треба мудро жити
Й спочатку думати, а потім говорить.

Подякувати автору

картка Приватбанку

5168 7422 2562 7797

Красоткіна Надія Григорівна