Яке це щастя учнів зустрічати,
Колишніх діток, що учила ти.
Вони змінились так, що не впізнати…
А ти ж їх вчила по життю іти…
Не тільки лиш читати і писати,
Та в математику за руку їх вела…
А вчила діток труднощі долати,
Вливала в душі пригорщі тепла…
Й безмежно їх і віддано любила,
Такі ж хороші всі вони були…
Їх пізнавати світ чарівний вчила,
Щоб мудрими всі по життю ішли.
Тож виросли усі і розійшлися,
У кожного свої земні путі.
А мрії їхні й задуми збулися…
Так, зазвичай, й буває у житті.
А я радію, коли їх стрічаю,
Хоч іноді уже й не впізнаю.
І як колись всім успіхів бажаю
І повертаюсь в молодість свою,
У ті літа, як їх у школі вчила,
І як вони горнулися малі.
Я їх безмежно й віддано любила
І піднімала в мрії на крилі…
І я щаслива, коли їх стрічаю,
В них же лишилась крихітка мене…
Я щастя всім, добра й тепла бажаю
І хай їм світить сонечко ясне.