Яке це щастя, коли мир у світі,
Без гуркоту і посвисту війни.
Спокійно можна світові радіти,
І милуватись квітами весни.
І посмішку зустрічним дарувати,
І роздавати всім душі тепло…
На білі хмарки в небі поглядати,
А в нас до цього так усе й було.
Та підлий ворог розтоптав цю тишу,
І щастя зруйнував, розбив міста…
Стріляє він не тільки в тіло — в душу!
Руйнує, нищить все тут до чиста…
Бо стільки ненависті й люті має,
А заздрість чорна так його жере,
Що він у діточок малих стріляє,
А все, що бачить — краде, все бере,
Гребе собі, насититись не може
Це здичавіле плем’я, ця орда…
О, змилуйся над нами, рідний Боже,
Чого така нам доля випада?
Тож дай нам силу ворога здолати
І вигнати, розбити до кінця.
Щоб мир і щастя в Україні мати,
І щоб добром всі сповнились серця.