Яке це щастя, коли мирно всюди,
І музика чарівна у душі.
Усміхнені і раді світу люди,
Тепло ласкаве та ідуть дощі.
Краса така, що просто не збагнути,
Уся земля радіє і цвіте.
І це не казка. Так повинно бути
І все неначе добре, а проте
Іде війна. Стріляють автомати
І гинуть люди у своїм краю.
І плаче Україна, плаче мати,
Синочки рідні падають в бою.
Чого ти почала війну, Росіє?
За що війною ти на нас пішла?
І кров у жилах просто холодніє,
Ти прикидалась — другом не була.
І зараз топчеш нашу землю злісно,
Руйнуєш рідні села і міста…
Була ти завжди заздрісною, звісно,
Тож логіка відома і проста.
Ти хочеш масою своєю задушити
Того, хто мудрий і перед веде.
Хто хоче гарно в цьому світі жити
І вільно по своїй стежині йде…
Бо тільки б ти хотіла краща бути,
Та в серці стільки ненависті й зла,
Що ти не можеш істини збагнути,
Що ти ніколи вільна не була.
Раба своїх амбіцій і зневаги
До всіх людей і до країн Землі…
Ти дуже хочеш, прагнеш переваги,
Але несеш лиш сльози і жалі…
Ти заздрісна, жорстока і убога,
В твоїй душі невігластво й пітьма.
До Пекла приведе твоя дорога,
У тебе вже майбутнього нема…